/Files/images/psiholog/psiholog.jpg

ЩО РОБИТЬ ДИТЯЧИЙ ПСИХОЛОГ?

Психодіагностика

Мета психодіагностики - визначити об'єктивний стан людини, виділити його причини, а також оцінити рівень розвитку тих чи інших психічних процесів (пам'яті, уваги, мислення і т.д.). Ви, мабуть знаєте, що для діагностики дорослих використовують тести. Для дітей теж використовують тести, але особливі – дитячі. Психолог може попросити вашої дитини щось намалювати, пограти з ним в захоплюючу гру – а насправді ж за допомогою цих дій збере необхідні дані. Будь-який психолог володіє досить великим набором психодіагностичних засобів та методик.

Розвиваючі заняття

За допомогою розвиваючих психологічних ігор психолог допоможе розвинути у дитини різні необхідні навички і якості. Найчастіше розвиваючі психологічні заняття проводяться з групою дітей, тому дитина також вчиться спілкуватися з іншими дітьми, вільно почуватися в колективі.

Корекційно-відновлювальна робота

За наявності у дитини серйозних емоційних або особистісних труднощів може знадобитися спеціально організована психотерапевтична робота. Це можуть бути заняття на зняття тривожності, страхів, на підвищення самооцінки, на зняття агресивних тенденцій. Дитяча психотерапія може знадобитися, якщо дитина пережила сильний стресс.

Методи, що застосовуються в дитячій психотерапії, різноманітні. Наприклад, для зовсім маленьких дітей дуже дієвим методом виявляється так звана пісочна терапія. Для дітей старшого віку дуже ефективна буває казкотерапія. Гра, малюнок, казка - всі знайомі і цікаві для дитини предмети і заняття стають в руках психолога потужним засобом допомоги.

Консультування батьків

У психологів є така аксіома «Проблеми маленьких дітей - це проблеми батьків». І це насправді так. При уважному розгляді причини всіх дитячих труднощів перебувають у сімейних проблемах і конфліктах, неадекватності стилю виховання і т.д. Тому часто виходить так, що для вирішення проблеми дитини досить батькам самим розібратися в причинах і змінити щось у своїй поведінці, в ситуації, навколишнього дитини.Психолог на консультації допоможе вам побачити себе з боку, об'єктивно оцінити свої методи виховання. Гарний психолог ніколи не буде судити або дорікати вам за що б то не було. Він просто дасть вам у руки нові, більш ефективні інструменти виховання, розповість більше про вікові особливості малюка.

/Files/images/dlya_sayta/d0b0d0bbd0b3d0bed180d0b8d182d0bc-d0b0d0b4d0b0d0bfd182d0b0d186d196d197-d0b4d0be-d0b4d0b8d182d181d0b0d0b4d0bad0b0.jpg

Рекомендації батькам з підготовки дітей до дитячого садка

• Привчайте малюка до самостійності й доступного для його віку самообслуговування.

• Розповідайте дитині, що таке дитячий садок, навіщо туди ходять, чому ви хочете, щоб вона туди пішла.

• Проходячи повз дитячий садок, з радістю нагадуйте дитині, як їй пощастило - восени вона зможе ходити сюди. Розповідайте рідним і знайомим у присутності малюка про свою удачу, кажіть, що пишаєтеся своєю дитиною, адже її прийняли до дитячого садка.

• Учіть дитину гратися. Психологи виявили чітку закономірність між розвитком предметної діяльності та її звиканням до дитячого садка. Найлегше адаптуються малюки, які вміють довго, різноманітно й зосереджено діяти з іграшками. Уперше потрапивши до дитячого садка, вони швидко відгукуються на пропозицію погратися, з інтересом досліджують нові іграшки. Дитина, яка вміє гратися, легко йде на контакт із будь-яким дорослим.

• Робіть разом з дитиною нескладну систему прощальних знаків уваги, так їй буде легше відпустити вас.

• Пам'ятайте, що на звикання дитини до дитячого садка може знадобитися до півроку. Розраховуйте свої сили, можливості і плани.

• Чим з більшою кількістю дітей і дорослих, з якими дитина спілкуватиметься у дитячому садку, вона побудує стосунки, тим швидше вона звикне. Допоможіть їй у цьому. Познайомтесь з іншими батьками та дітьми. Відвідуйте разом з дитиною прогулянки у дитячому садку.

• Дорогою у дитячий садок обговоріть з дитиною, що на неї чекає. Дуже важливо, щоб розмови про дитячий садок супроводжувалися лише позитивними емоціями. У Вас має бути спокійний голос і впевнена інтонація.

• Ніколи не лякайте дитину дитячим садком. Приблизно за тиждень першого відвідування дитячого садка попередьте дитину про це, щоб вона спокійно очікувала майбутню подію.

Прийоми, що полегшують дитині ранкові прощання

• Навчіться прощатися з дитиною швидко. Не затягуйте розставання. Інакше малюк відчує ваше занепокоєння і йому буде ще складніше заспокоїтися.

• Покладіть малюку до кишеньки яку-небудь пам'ятну річ, що нагадуватиме про вас, як сильно ви його любите.

• Ніколи не намагайтеся «вислизнути» непомітно від дитини, якщо хочете, щоб вона вам довіряла.

• Вигадайте забавний ритуал прощання й строго дотримуйтеся його, наприклад завжди цілуйте дитину в щічку, а потім ніжно потріться носиками або що-небудь подібне.

• Не намагайтеся підкупити дитину, щоб вона залишилася у дитячому садку за нову іграшку.

• Чітко дайте дитині зрозуміти, що хоч би які істерики вона влаштовувала, їй все одно доведеться йти до дитячого садка. Якщо ви хоч раз піддастеся дитині, надалі вам буде вже набагато складніше впоратися з її вередуваннями й слізьми.

Дитячі страхи: причини та наслідки

Нелегко знайти людину, яка ніколи б не відчувала страху.Стурбованість, тривога, страх – такі ж невід’ємні емоційні прояви нашого психологічного життя, як і радість, захоплення, гнів, подив, сум. Відомий фізіолог І.П.Павлов вважав страх виявом природного рефлексу. Емоція страху виникає у відповідь на дію погрожуючого стимулу та передбачає переживання якої-небудь реальної чи уявної небезпеки. В свою чергу, розуміння небезпеки, її усвідомлення формується в процесі життєвого досвіду та міжособистісних стосунків, коли деякі індиферентні для дитини стимули поступово набувають характеру загрожуючи впливів. Незважаючи на загальне негативне забарвлення, страх виконує в психічному житті дитини важливі функції:

• Страх – це своєрідний засіб пізнання оточуючої дійсності, що призводить до більш критичного та вибіркового відношення до неї і, таким чином, може виконувати певну навчальну роль в процесі формування особистості;

• Як реакція на загрозу страх дозволяє попередити зустріч з нею, відіграючи захисну адаптивну роль в системі психічної саморегуляції.

Причинами страхів можуть бути події, умови та ситуації, що являються початком небезпеки. Страх може мати своїм предметом яку-небудь людину чи об´єкт, які інколи з ним не пов´язані і розцінюються як безпредметні. Страх може викликатися стражданнями, якщо в дитинстві сформувались зв´язки між цими почуттями.

Вікові страхи, тобто страхи, характерні для певного вікового періоду, відображають історичний шлях розвитку самосвідомості людини. Спочатку дитина боїться залишитися одна, без підтримки близьких, боїться сторонніх, невідомих осіб. В період від 2 до 3 років дитина боїться болю, висоти, гігантських тварин. Після 3 років вона боїться темряви, уявних істот. Страх темряви співпадає за часом з розвитком уяви дитини. Інколи дитина, що не може відокремити реальність від вимислу, переповнена страхом перед Бабою Ягою та Кощієм, як символами зла та жорстокості. З 6-7 років діти можуть боятися вогню, пожежі, катастроф. Найпоширенішим страхом після 7 років дослідники вважають страх смерті: діти самі бояться померти чи втратити батьків.

Навіювані дитячі страхи досить поширені. Їх джерело – дорослі, що оточують дитину, які мимоволі «заражають» дитину страхом, тим, що занадто наполегливо, підкреслено емоційно вказують на існування небезпеки. В результаті дитина сприймає тільки другу частину фраз: «Не ходи – впадеш», «Не бери – опечешся», «Не гладь – вкусить». Дитині поки ще не зрозуміло, чим їй це загрожує, але вона вже розпізнає сигнал тривоги і переживає страх.

В проблемі профілактики дитячих страхів важливі наступні моменти:

• Дітей ні в якому випадку не можна лякати – ні дядьком, ні вовком, ні лісом – прагнучи виховати її слухняними. Дитині відповідно до її психічного розвитку слід вказувати на реальну небезпеку, але ніколи не залякувати придуманими колізіями.

• Дорослі ніколи не повинні соромити дитину за страх, який вона відчуває. Глузування над боязливістю дитини можна розцінювати як жорстокість.

• Дитину ніколи не слід залишати одну в незнайомому для неї оточенні, в ситуації, коли можливі різноманітні несподіванки.

Ефективні методи та прийоми попередження та подолання дитячих страхів:

1. Підвищення загального рівня емоційних переживань дитини (досягнення комфортності в спілкуванні, очікуванні нової гри, максимальне розгортання критеріїв оцінки та похвали). При цьому велика увага приділяється підтримці в дитячому колективі атмосфери прийняття, безпеки, щоб дитина відчувала, що її цінують незважаючи на успіхи.

2. Метод послідовної десенсибілізації, суть якого полягає в тому, що дитину поміщають в ситуації, пов´язані з моментами, які викликають у неї тривогу й страх.

3. Метод «від реагування» страху, тривоги, напруги, що здійснюється за допомогою гри-драматизації, де діти за допомогою ляльок зображують ситуацію пов´язану зі страхом.

4. Маніпулювання предметом страху (прийоми «малювання страхів», «розповіді про страхи») в ході цієї роботи ситуації та предмети страху зображуються карикатурно.

5. Емоційне переключення, «емоційні гойдалки» (дитині пропонують зобразити сміливого та боягуза, доброго та злого тощо.

6. Лялько терапія ( у грі дитина стає сміливим героєм казки чи мультфільму, надає улюбленому герою роль захисника).

ЧОГО БОЯТЬСЯ НАШІ ДІТИ?

Це залежить від віку дитини.

У рік малята бояться оточуючого середовища, сторонніх людей, віддалення від матері.

Від 1 до 3 років – темряви, дитині страшно залишатися одній, бувають також інші страхи.

Від 3 до 5 років у дітей зустрічається страх самотності, темряви, замкненого простору, казкових персонажів (як правило, в цьому віці вони асоціюються з реальними людьми).

Від 5 до 7 років переважають страхи, пов’язані зі стихіями: пожежею, глибиною і т. п., боязнь батьківського покарання, тварин, боязнь страшних снів, втрати батьків, боязнь заразитися якоюсь хворобою.

ПОРАДИ БАТЬКАМ ЩОДО ЗНИЖЕННЯ РІВНЯ СТРАХІВ АБО ТРИВОГИ У ДІТЕЙ:

Пам’ятайте , що дитячі страхи – це серйозна проблема й не треба сприймати їх тільки як «вікові» труднощі.

Не іронізуйте, дитина зрозуміє, що захисту чекати не від кого,й остаточно закриється.

Спрямовуйте та контролюйте перегляд дитячих мультфільмів, намагайтеся , щоб діти дивилися передачі з позитивними героями, орієнтовані на добро, тепло.

Прагніть до того, щоб у родині була спокійна, доброзичлива атмосфера, уникайте сварок,конфліктів, особливо в присутності дітей.

Не залякуйте дитину: «Не будеш спати – покличу вовка» тощо.

Більше заохочуйте, хваліть, схвалюйте й морально підтримуйте дитину.

Малюйте з дитиною страх і все те , чого вона боїться. Тему смерті краще виключити. Саме заняття має тривати не більше 30 хвилин..

Можна запропонувати знищити малюнок: порвати або спалити.

Не чекайте швидкого результату, страх не зникне одразу.

Посмійтеся разом з дитиною. Цей спосіб передбачає наявність бурхливої фантазії в батьків. Якщо ваша дитина боїться,наприклад, грози, постарайтеся придумати яку-небудь історію(обов’язково страшну) із власного дитинства про те, що ви й самі точно так само боялися грози, а потім перестали. Нехай син чи дочка посміється з вас. Адже одночасно вони сміються й над своїм страхом,а отже, вже майже перемогли його. Важливо, щоб маля зрозуміло: « У мами чи тата були такі самі страхи, а потім вони минули, отже, це пройде й у мене».

Грайте за ролями. Ігри за ролями гарні тим ,що дозволяють моделювати практично будь-яку ситуацію, що викликає в дитини тривогу, і розв’язати її ненав’язливо у грі, формуючи в такий спосіб у свідомості дитини досвід подолання свого страху.

ЩО РОБИТИ ЯКЩО ... ….

У ВАС КОНФЛІКТНА ДИТИНА

Визначте причини:

• Можливо, конфліктність - наслідок егоїстичності дитини. Якщо вдома вона - центр уваги і найменші її бажання виконуються, то дитина чекає такого ж ставлення до себе і з боку інших дітей. Але, не отримуючи бажаного, вона починає домагатися свого, провокуючи конфлікти.

• Можливо, дитина «закинута», їй не вистачає в родині турботи, уваги, вона відчуває образу і злість та зганяє в сварках накопичені в її душі почуття.

• Можливо, дитина часто є свідком сварок між батьками або іншими членами сім'ї та просто починає наслідувати їхню поведінку.

• Конфліктна поведінка дитини - це сигнал, що і з вами, шановні батьки, щось не так. Тому будьте готові змінити свою поведінку.

Як себе вести з конфліктною дитиною:

• Стримувати прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Звертайте увагу на недружні погляди один на одного або бурмотання чого-небудь з образою.

• Не прагніть припинити сварку, звинувативши іншу дитину в її виникненні та захищаючи свою; намагайтесь об'єктивно розібратися у причинах конфлікту.

• Після сварки обговоріть з дитиною причини її виникнення, визначте неправильні дії дитини, які призвели до конфлікту; спробуйте знайти інші можливі способи виходу з конфліктної ситуації.

• Не обговорюйте при дитині проблеми його поведінки з іншими: вона може утвердитися в думці, що конфлікти неминучі і буде продовжувати провокувати їх.

• Не завжди слід втручатися в сварки дітей: тільки якщо під час сварок один завжди перемагає, а інший виступає «жертвою». Варто перервати їх контакт, щоб запобігти формування боязкість у переможеного.

ЩО РОБИТИ ЯКЩО ... ….

У ВАС СОРОМ'ЯЗЛИВА ДИТИНА

Визначте причини:

• Найчастіше сором'язливість - результат реакції на емоцію страху, яка виникла у дитини в певний момент при взаємодії з іншими людьми і закріпилася.

• Робота з подолання сором'язливості вимагає обережності і делікатності, так як сором'язливі діти можуть відреагувати на втручання дорослих зовсім не так, як ви очікуєте.

Як себе вести з сором'язливою дитиною:

• Розширювати коло знайомств дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть малюка в гості, розповсюджуйте маршрути прогулянок, вчіть його спокійно ставитися до нових місць.

• Не варто постійно турбуватися за дитину, прагнути вберегти її від усіляких небезпек, в основному, вигаданих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, попередити будь-які труднощі, дайте їй певну міру свободи і відкритих дій.

• Постійно укріплюйте у дитини впевненість у собі, у власних силах.

• Долучайте дитину до виконання різних доручень, пов'язаних зі спілкуванням, створюйте ситуації, в яких би сором'язливій дитині довелося вступати в контакт з «чужим» дорослим. Допомогти подолати сором'язливість, сформувати у дитини бажання спілкуватися, потрібно, поки дитина ще маленька, адже з віком сором'язливість може закріпитися, стати стилем поведінки, який ускладнює життя.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ... ….

У ВАС НЕСПОКІЙНА ДИТИНА

Визначте причини:

• Якщо емоційна нестійкість (то сміх, то сльози, то образа, то істерика) з'явилася несподівано, і ви раптом стали помічати, що дитина почала загострено емоційно реагувати на все, що відбувається навколо, то причиною може бути:

• Кризовий вік (6-7 років). Дитина навчається керувати своїми емоціями, виявляти їх адекватно ситуації, але це поки що не дуже добре виходить.

• Недостатньо сильно розвинене гальмування. Дитина безпосередньо, імпульсивно реагує на те, що відбувається, так як не може затримати емоції, залишити її при собі.

• Незнання дитини, як їй висловити свій настрій, відсутність навичок володіння способами виявлення своїх емоцій.

• Несприятливі відносини всередині родини, які дитина сильно переживає, і накопичена напруга вихлюпується в її емоційних реакціях.

Як вести себе з неспокійні дитиною:

• Уникайте крайнощів: не можна дозволяти дитині робити все, що їй заманеться, але не можна і все забороняти; чітко вирішити для себе, що можна і що не можна, і узгодьте це зі всіма членами родини.

• Своїм поведінкою показуйте дитині приклад: стримує свої емоції, адже вона наслідує вам в поведінці.

• Приділяйте дитині достатньо уваги, нехай вона ніколи не відчуває себе забутою, але в той же час поясніть дитині, що бувають моменти, коли у вас є інші турботи, треба це зрозуміти і прийняти.

• Пам'ятайте, що істеричні приступи найчастіше пов'язані з прагненням звернути на себе увагу або викликати жалість і співчуття. Не треба потурати дитині, не треба змінювати свої вимоги, краще, коли дитина заспокоїться, пояснити їй, чому ви зробили так, а не інакше. Не вимагайте від дитини надмірного самоконтролю і наберіться терпіння.

ДИТЯЧІ ЗАПОВІДІ ДЛЯ МАМ, ТАТ,ДІДУСІВ ТА БАБУСЬ

Шановні батьки! Пам'ятайте, що ви самі запросили мене у свою родину.

• Колись я залишу батьківську оселю, але до того часу навчіть мене, будь ласка, стати людиною.

• У моїх очах світ має інший вигляд, ніж у ваших. Прошу вас, поясніть мені, що, коли, чому, кожен із нас у ньому має робити.

• Мої ручки ще маленькі — не очікуйте від мене досконалості, коли я застеляю ліжко, малюю, пишу або кидаю м'яча.

• Мої почуття ще недозрілі — прошу будьте чутливими до моїх потреб.

• Щоб розвиватись, мені потрібне ваше заохочення, не тиск. Лагідно критикуйте і оцінюйте, але не мене, а лише мої вчинки.

• Давайте мені трохи самостійності, дозвольте припускатися помилок, щоб я на помилках вчився. Тоді я зможу самостійно при-ймати рішення у дорослому житті.

• Прошу, не робіть усього за мене, адже я виросту переконаним у своїй спроможності виконувати завдання згідно з вашим очікуванням.

• Я вчуся у вас усього: слів, інтонацій, голосу, манери рухатись. Ваші слова, почуття і вчинки повертатимуться до вас через мене. Тому навчіть мене бути кращою.

• Я хочу відчувати вашу любов, хочу щоб ви частіше брали мене

• на руки, пестили, цілували. Але будьте уважними, щоб ваша любов не перетворилася на милиці, що заважають мені робити самостійно кроки.

• Любі мої, я вас дуже люблю! Доведіть мені, що ви любите мене також.

/Files/images/dlya_sayta/2.jpg

Готовність дитини до школи

«Бути готовим до школи – не означає уміти читати, писати і рахувати. Бути готовим до школи – означає бути готовим усьому цьогонавчитися».

Ні, це не означає, що ви даремно вчили абетку та невтомно рахували яблука. Це означає, що такі навички, як не дивно,– не головне у готовності дитини до школи.

В інтелектуальному плані у дитини мають бути: певний рівень пізнавальних інтересів, готовність до змін, бажання вчитися. Необхідні уміння долати труднощі та доводити розпочату справу до завершення. Важливі для успішного навчання й аналітичні навички: уміння порівнювати, зіставляти, робити висновки та узагальнення.

Першокласник легко вчитиметься, якщо він допитливий, уважний, з цікавістю шукає відповіді на питання, уміє слухати і виконувати не дуже привабливе завдання.

Напрацьовувати усі ці навички слід щодня (ігри, ліплення, читання, спілкування), продовжуючи вдосконалювати їх протягом навчального року.

Вміння спілкуватися з однолітками, а також здатність виконувати роль учня допоможуть швидко адаптуватися у шкільному колективі. Дітям, які не відвідували дитячий садок, можливо, попервах у класі буде дещо складно. Адже у таких малюків уміння спілкуватися у дитячому колективі ще не сформоване. Можуть виникати непорозуміння з однокласниками, з’являтися слізки, відчуття незахищеності. Не панікуйте, а тримайте тісний зв’язок з учителем. Разом з ним ви допоможете своєму першокласнику відчути себе комфортно.

Дитина має бути досить самостійною: вміти одягатися і роздягатися, перевзуватися, зав’язувати шнурки, застібати ґудзики, уміти користуватися туалетом.

Не зайвим буде перед школою відвідати педіатра. Навіть якщо дитина цілком здорова, ви отримаєте рекомендації щодо профілактики захворювань, загартовування.

Поради батькам: як підготувати дитину до школи.

Психологічна готовність дитини до шкільного навчання полягає в тому, щоб до часу вступу до школи в неї склалися психологічні риси, які властиві школяру. Вона включає в себе мотиваційну, розумову, емоційну-вольову, соціальну готовність.

До вступу у школу у дитини мають бути сформовані знання про навколишнє середовище:

• знання про себе, про свою родину, про своє місто, вулицю;

• знання про явища природи: пори року, місяці, дні тижня, про явища природи;

• знання про дорослих людей: за віком, професією, якостями характеру.

Займаючись з дитиною, враховуйте такі моменти:

• Плануйте заняття таким чином, щоб діти досягли успіху.

• Хваліть дитину за успіхи.

• Намагайтеся позитивно ставитися до до невдач дитини.

• Будьте терплячі, коли доводиться показувати одне і те саме багато разів.

• Концентруйте увагу на сильних рисах дитини, а не на її слабкостях. Плануйте подальшу роботу, опираючись на ці сильні риси.

• Завдання повинні бути достатньо складними, щоб бути цікавими, проте не занадто, щоб не викликати у дитини розгубленості.

• Будьте постійними у своїх вимогах до дитини.

• Доручайте відповідати дитині за будь-які види діяльності.

• Надавайте дитині можливість продемонструвати свої досягнення.

• Використовуйте всі можливості матеріалу для того, щоб зацікавити дитину, ставлячи проблему, активізуючи самостійне мислення;

• Організовуйте співробітництво з дитиною, здійснюючи взаємодопомогу та співробітництво;

• Робіть усе можливе, щоб ваша дитина була щасливою.

Що можна і чого не можна робити до школи?

Зовсім не слід:

• Змінювати режим дня дитини: позбавляти денного сну, прогулянок, ігор;

• Оцінювати все, що робить дитина, так, як оцінюється діяльність учня;

• Проходити з дитиною програму першого класу, насильно замінюючи гру на навчання;

• Занадто багато і одразу все вимагати;свої вимоги формулюєте доступно та поступово;

• Драматизувати невдачі дитини;

• Порівнювати дитину з іншими дітьми;

• Проявляти негативне ставлення до неправильних дій дитини;

• Постійно поправляти дитину, часто примушувати переробляти роботу, тому що це призводить до гіршого результату;

• Вимагати від дитини розумінні всіх ваших почуттів.

Необхідно:

• Прищепити дитині інтерес до пізнання довкілля, навчити спостерігати, думати, осмислювати побачене та почуте.

• Навчити її долати труднощі, планувати свої дій, поважати оточуючих;

• Приділяти належну увагу фізичному розвитку дитини, особливо моторики, використовуючи ліплення ; малювання;

• Поббати про постановку руки при письмі;

• Заохочувати допитливість дитини, прагнути, щоб вона дізнавалася щось нове для себе;

• Формувати в дитини вміння ставити запитання, заохочувати її міркування:

• Намагайтеся, щоб дитина більше часу проводила з дорослими, робила з вами домашню роботу, бачила, як ви спілкуєтеся з людьми.

Поради дитячого психолога

Якщо дитина бреше... Поради для батьків.

Порада 1. Вірте вашій дитині.

Як правило, діти на довіру відповідають довірою, а якщо їх обманять не зрозуміють цього. Хай дитина відчуває і знає, що ви йому вірите. Пусть ребенок знает и чувствует, что вы ему вірите

Порада 2. Поясніть, що на правді тримається світ, на дитячій мові - вона корисна.

Люди живуть у злагоді, якщо довіряють один – одному.

Порада 3. Не створюйте ситуації для обману.

Уникайте двояких запитань, коли легше сказати неправду, чим правду.

Порада 4. Не вчиняйте принизливих допитів.

Порада 5. Винагороджуйте правдивість.

Якщо ваш малюк зізнався вам, то покажіть йому свою радість : «Я радію від того, що ти чесна людина, тому що ти сказав ПРАВДУ».

Порада 6. Показуйте приклад чесності.

Чи просите Ви відповідати по телефону, що вас немає вдома ?

За своєю прородою діти чесні. А обман дітей ми провокуємо самі. Спочатку - провокуємо, а потім, якщо дитині раз за разом вдається уникати неприємностей завдяки своїм "казочкам", вони звикають брехати. Як ми це робимо ?

Найтиповіший спосіб - поставити дитину в ситуацію, коли їй потрібно вигадувати, придумувати казки для батьків. Можливо, у дитини великі неприємності, такі, що одному не справитися ? Чому вона про це не говорить ? Можливо, не моє надії на ваше розуміння, допомогу ? Соромиться ? Не довіряє ? Боїться ? Вона буде шукати допомоги в іншому місці ? А чи знайде ? А якщо знайде – то яку ?

Як видно, дитяча брехня небезпечна не тільки тим, що вас вводить в оману, а й тим, що дитина відсторонюється від вас ! А це свідчення того, що дитина сумнівається у вашій безумовній любові !

Дитина чесна зі своїми батьками тільки тоді, коли :

1. Довіряє їм

2. Не боїться їх гніву чи осуду

3. Впевнена, щоб не сталося його не принизять як особистість

4. Обговорювати будуть не її, а вчинок, який потрібно виправити

5. Допоможуть, підтримають, коли їй погано

6. Дитина твердо знає, що ви на її боці

7. Впевнена, якщо накажуть, то мудро, справедливо, в дітей, взагалі, сильно розвинено почуття справедливості, вони зневажають тих, хто її не проявляє - і деспотів, і занадто м’яких !

Маленька брехня, помножуючись, породжує велику недовіру. Із зникненням довіри, повільно руйнується бузумовна любов ! Дитина розуміє : є умови за яких мене будуть любити. Любов для неї стає іншою - обумовленою.

Якщо ви спіймали свою дитину на брехні, не поспішайте її звинувачувати. Запитайте себе : «Чому вона не каже мені правду ?» А що погляньте на дитину як у дзеркало. Що посієш – те й пожнеш !

Далі перераховані ознаки того, що дитина говорить вам неправду. Але ще раз вам нагадуємо, що це не причина її звинувачувати. Це причина задуматися : в які умови ви ставите свою любов ? Що потрібно зробити, щоб повернутися первинної, безумовної любові ?

Отже, вас повинно насторожити, якщо дитина, розповідаючи щось, або відповідаючи на ваше запитання :

1. Намагається не дивитися вам в очі

2. Починаючи щось говорити, підносить руку до роту, в малят цей жест явний, у старших менш виразний- торкається

3. Потирає очі

4. Часто покашлює під час розмови

5. Потирає підборіддя, виски

6. Несвідомо торкається носа

7. Посмикує мочку вуха

8. Почісує шию, відтягує комірець

9. Тримає руки в карманах, бажаючи щось приховати .

Ознаки, за якими визначається, що батьки говорять неправду, перераховувати взагалі не потрібно ! Не хочеться вас лякати, але діти це завжди прекрасно відчувають!

1.Поради дитячого психолога

Короткі тези, які допомогають зрозуміти деякі моменти становлення особистості дитини.

Становлення дитячої особистості

1. Коли дитину оточує критика, вона звикає засуджувати.

2. Коли дитину оточує ворожість, вона звикає воювати.

3. Коли дитину оточують насмішки, вона стає сором’язливою.

4. Коли дитина живе з почуттям сорому, вона набуває комплексу вини.

5. Коли дитина живе в атмосфері толерантності, вона вчиться бути терпимою.

6. Коли дитина живе в атмосфері підтримки, вона вчиться бути впевненою в собі.

7. Коли дитина живе в атмосфері чесності, вона вчиться справедливості.

8. Коли дитину хвалять, вона вчиться цінувати інших.

9. Коли дитина живе в атмосфері безпеки, вона вчиться довіряти іншим.

10. Коли дитина живе в атмосфері схвалення, вона вчиться любити себе.

11. Коли дитина живе в атмосфері прийняття, доброзичливості, вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

Компоненти структури шкільної зрілості. Визначення готовності дитини до школи.

Компоненти структури шкільної зрілості

Говорячи про психолого-педагогічну готовність до шкільного навчання, мають на увазі:

• Стан «зрілості» дитини, фізіологічна зрілість

• Емоційно – соціальну достатність до складного процесу навчання

• Здатність витримати навчальне навантаження

• Достатній рівень розумового та вольового розвитку

• Володіння операціями мислення ( аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація, класифікація, систематизація)

Структура компонентів складається з наступних блоків:

1. Морфологічна зрілість – рівень розвитку основних функціональних систем, хронічні захворювання

• фізіологічна готовність - стан здоров’я дитини, соматичний розвиток – вага, ріст, пропорції тіла, грудної клітини, спадкові порушення, травми, стан зору, хребта

• фізичний розвиток – сформованість дрібної й великої моторики, дозрівання мозкових структур, зорово-рухова координація

• біологічна зрілість – психологічний вік не завжди збігається з фізичним, кількість постійних зубів, ступінь окостеніння кісті руки

2. Психологічна готовність

• інтелектуальна зрілість – сформованість психічних функцій, світогляд

- мислення – наочно-образне, аналітичне, раціональні умовисновки

- сприймання - планомірність, розчленованість, диференціоованість

- пам’ять – свідоме, цілеспрямоване запам’ятовування

- увага – зосередженість, стійкість, достатній об’єм

- мовлення – усна та писемна мова, розуміння символів азбуки, читання

- уява – створює яскраві художні образи, втілює в малюнку, танцях, рухах

• емоційно-вольова зрілість – ступінь навченості, ініціативність

- рівень розвитку довільності – свідомо діяти за правилом, за зразком

- рівень тривожності – емоційна стійкість чи здатність до неврозу,вміє підкорити інтереси, відсутність імпульсивності, дратівливості, виснажливості, дріб’язковості

• мотиваційна готовність – сформованість передумов навчальної діяльності, усвідомлена потреба у здобутті знань і розвитку своїх здібностей, бажання ходити до школи

3. Соціальна компетентність

• соціальна зрілість – бажання зайняти нову соціальну роль – позиція школяра, ставлення до вчителя як до дорослого, який володіє знаннями

• комунікативні навички – розвиток необхідних форм спілкування з однолітками, уміння встановити рівноправні стосунки, вибрати адекватну поведінку, звернутись по допомогу і надати її, прилучитися до спільної діяльності, уникнути небажаного спілкування, знати де поступитися, коли захиститися

Як навчити дитину ділитися й бути щедрою

Журнал “Вихователь-методист дошкільного закладу” №1,2016

Батькам кожного 2-4-річного малюка знайома ситуація, коли він не бажає віддавати свою іграшку (велосипед, машинку) іншій дитині, при цьому залюбки бере в неї відерце, ляльку чи лопатку. І вмовляння мами: «Дай хлопчикові на велосипеді проїхатися, адже він тобі дав машинку», — часто виявляються марними. Характерною є ситуація, коли діти в пісочниці не можуть поділити червону лопатку — тягнуть її кожен у свій бік, при цьому не помічаючи розкидані навколо сині, жовті, зелені лопатки, що не відрізняються нічим, крім кольору.

У таких випадках батькам зазвичай дуже соромно, вони виправдовуються, умовляють дитину, дорікають їй і навіть карають за жадібність. Але чи справедливою при цьому є їхня переконаність, що дитина зростає скнарою?

Жадібність: природна вада чи вікова особливість?
Жадібність не є вродженою рисою характеру. Вона виникає внаслідок неправильної поведінки дорослих, які оточують дитину.
Найчастіше перші прояви «жадібності» спостерігають батьки дітей віком саме 2-4-х років. Це обумовлено певними особливостями дитячої психіки. А саме егоцентризмом, який до 6-7-річного віку є віковою нормою.
Для дворічного малюка віддати незнайомому хлопчику в пісочниці улюблену машинку — це все одно, що віддати частину себе, як- от руку чи ногу. І наполегливі заклики мами дати іграшку іншій дитині малюкові незрозумілі: у нього може виникнути думка, що мама любить сторонню дитину більше, ніж його. Унаслідок такого трактування ситуації дитина ображається, хвилюється, злиться, вдається до істерики. І хоч розуміє, що поводиться погано, та вже не може зупинитися.
Роль дорослого в запобіганні та розв’язанні конфліктної ситуації між дітьми. Допоки дитина не навчилася самостійно й конструктивними методами розв’язувати ситуації, які виникають у неї під час спілкування з іншими дітьми, їй у цьому має допомагати близький дорослий. Ви маєте зробити все можливе, аби уникнути конфліктної ситуації між дітьми.
Тож, якщо інша дитина хоче взяти у вашого малюка іграшку, а той пручається, дійте так:

§ заговоріть зі сторонньою дитиною, спробуйте переключити її увагу на щось нейтральне, скажімо: «Ой, яка в тебе гарненька шапочка»;

§ запропонуйте дітям обмінятися іграшками або дайте сторонній дитині іншу, не таку
«дорогу серцю» вашого малюка іграшку (радимо брати із собою на прогулянки кілька одна-
кових чи подібних іграшок);

§ залучіть дітей до спільної діяльності, наприклад запропонуйте їм побудувати вежу з камінчиків, яку ви щойно почали зводити. Нехай вони подають вам камінчики, а ви заохочуйте їх: «Разом у нас вийде велика й гарна вежа…».

§ Коли незручна ситуація подолана й ваш малюк не влаштував істерику, а навіть погодився дати іншій дитині потримати іграшку, обов’язково відзначте його правильну поведінку, скажіть, що вам було приємно бачити, як він ділиться з іншими (просить дозволу взяти чужу
іграшку).

§ Не забувайте хвалити малюка за виявлену ним доброту і щедрість. Удома читайте казки, оповідання, історії про те, як погано скупитися і як добре ділитися.Обігравайте з дитиноюрізні життєві ситуації,як-от: день народження плюшевого ведмедика (приходять гості з подарунками, ведмедик їх зустрічає, пригощає, розважає); лялька не хоче ділитися з іншими своєю іграшкою тощо. У процесі гри підказуйте дитині адекватні способи розв’язання конфліктних ситуацій.

Утім якщоконфлікт уже відбувся:

• не кричіть на малюка і не карайте його — у збудженому стані він усе одно не сприйме пояснення, тому спочатку дітей слід розвести і заспокоїти;

• спокійно скажіть, що вже час іти додому (у магазин тощо), після чого візьміть малюка на руки разом із його «скарбами», не поспішаючи, залиште «поле бою»;

• після того, як малюк заспокоїться, обговоріть із ним ситуацію, що сталася. Також буде доречно розповісти малюкові казку чи історію з подібною ситуацією;

• проявіть терпіння й мудрість, якщо дійшло до плачу чи навіть бійки між дітьми. Розведіть їх у різні боки або ж спробуйте переключити їхню увагу, діставши абсолютно нову іграшку, яку ви взяли з дому про всяк випадок;

• не беріть на прогулянку дорогі іграшки, втрата чи псування яких засмутить малюка й навіть вас. Також не несіть надвір улюблені дитиною й нові іграшки. Зауважте, що лише насолодившись своєю «власністю» вдосталь, малюк погодиться поділитися нею з іншими.

Показуйте дитині приклади щедрості

Для дитини дуже важливим є приклад близьких людей — мами, тата, бабусі, старшої сестри. Якщо в сім’ї прийнято дарувати подарунки друзям, допомагати родичам, людям літнього віку, долучатися до благодійності, то малюк чітко засвоїть, що така поведінка — зовсім не подвиг, а звична й потрібна справа.

Час від часу доцільно спонукати дитину до доброчинності. Поговоріть із малюком, що з іграшок, особистих речей він готовий віддати, подарувати сусідській дитині чи дитині з незаможної сім’ї тощо. Запитайте, чому саме цю річ він вирішив подарувати. Якщо побачите, що малюкові справді не шкода розлучатися з іграшкою і він не сумнівається у своєму виборі, — настає час дарування. При цьому важливо, щоб людина, якій подаровано річ, висловила щиру вдячність, сказала добрі слова дарувальнику — вашій дитині. Утім, якщо одержувач подарунка — теж дитина, дорослі мають їй допомогти правильно зреагувати на щедрість вашого малюка.

Заохочуйте до створення й дарування подарунків

Починаючи з дворічного віку, варто запропонувати дитині створювати подарунки близьким та друзям власноруч. Наприклад, з вашою допомогою малюк може намалювати картинку, зробити аплікацію чи закладку для книжки, листівку тощо.

У такій доброчинній творчій діяльності є низка позитивних моментів, зокрема дитина:

• розвиває свої творчі здібності та креативність;

• створює виріб для когось із теплими думками про конкретну людину, а отже, легко й залюбки віддає свій витвір — розлучається з ним;

• отримує задоволення від того, що інші високо оцінюють її старання; у неї підвищується самооцінка та інтерес до творчості.

Тож якомога частіше залучайте малюка до вибору подарунків і до процесу їх вручення.

Нехай дитина візьме участь у привітанні й почує слова подяки від одержувача. Розширюйте коло спілкування дитини — сприяйте тому, щоб інші діти заходили до неї в гості і щоб вона сама також вміла поводитися в гостях.

Пам’ятайте: доброю і щедрою може бути лише та людина, у якої є почуття власності. Вона віддає не тому, що так треба, а тому, що хоче подарувати іншим радість і сама порадіти разом з ними. Звісно, можна «вимуштрувати» дитину так, що вона віддаватиме свою річ, бо вважатиме, що мусить. Однак у такому випадку вона відчуватиме незадоволеність, протиріч¬чя між власними емоціями та діями.

Кiлькiсть переглядiв: 22

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.